Сумно мені тим, що я людина.
Сумно мені тим, що я не птах.
Немов загублена дитина,
Тримаю пір’я у руках.
Так болісно, коли на серці горе.
Так соромно, коли в душі печаль,
Немов розбурхане ослабле море
Згасає Сонце, огортаючись в туман.
Тебе лоскоче хмара,
Мене ж вбиває страх,
Він наче зло, примара
Вселяє в мене жах.
Я хочу трохи волі,
Звичайного тепла,
Щоб квітка надяскрава
У серці розцвіла.
Щоб проросла корінням
До глибини душі
Й до судної хвилини
Допомагала йти.
© Ольга Баландюх, 24.03.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799444
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2018
автор: Ольга Баландюх