Одягається в панцир тривоги душа,
В суперечностях внутрішніх крається, б’ється.
Навкруг половіють, наливають хліба,
Гнеться колос, ознака, що літо минеться.
Так минеться й життя у мирській суєті,
Зійде в захід у часі на вічний спочинок.
Чи зробив, чи не встиг, що ти мав на меті,
Все відійде у безвість з космічних пилинок.
Десь витатиме поруч заблудлих думок,
У гортанні років, із книг людського буття.
Жолудь виросте в дуб й, між кремезних гілок,
Зозуля живим куватиме звичне пуття.
29.06.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797502
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2018
автор: Валентина Ланевич