Пробач мене за ранки без надій:
прісні, самотні, без п’янкої кави…
У світлі марно-втрачених подій
так часто я тобі й собі лукавив
Так часто я від себе утікав,
так часто я замовчував «кохаю!»
Як блазень вперто Бога лиш прохав
Не доторкнутись – скуштувати раю
Та рай не там, не тут і не тоді -
В обіймах щирих рідна атмосфера
Чи ми душею все ще молоді,
Чи нам під силу хоч одна афера?
Облиш мені являтися у сні,
Облиш мої спотворювати ночі
Я розквіту, як завжди, - навесні
Та чи на довго серце затріпоче?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797106
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.06.2018
автор: Тарас Слобода