Останній осінній листочок самотньо тремтить на гілці. Жовтогарячий, як вранішнє сонце.
Він здається таким маленьким на долоні землі...
Чому він лишився один? Адже в нього було дуже багато братів і сестер...Та всі вони були, напевне, занадто легкою здобиччю для холодного бешкетника-вітру. Не втримались, не змогли... І він лишився один. Незважаючи на суворі погодні умови, він продовжує радувати моє око своєю сонячною красою. Останній відголосок літа...
Я закриваю очі і думаю: скільки ж йому судилося ще прожити, доки вітер все ж таки до нього добереться? Чи надовго вистачить молодецької сили і наснаги?
Розплющую очі і бачу: відбулося. Він лежить на землі, такий зажурений. Беру його в свої долоні... Не сумуй, будь ласка! Ти такий сильний, скільки всього витримав... Все у нас буде добре...
І він у відповідь зігріває мою руку жовтогарячим осіннім теплом.
Чи варто сумувати... Я така ж самотня, як і ти... В мене, як і в тебе, була своя весна, зліт, кохання. І своя розлука і біль. Разом з першими осінніми днями мене покинула кохана людина. Це дуже важко, повір... Але я вижила, і знову можу радіти сонцю... Бо моя любов живе в серці, наповнює собою все моє єство. Вона – це я. І все у нас буде добре.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=79606
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.06.2008
автор: Котенок