Амебейна  композиція  (грецьк.  amoibdios  —  взаємний)  —  будова  художнього  твору  за  принципом  смислового  та  синтаксичного  паралелізму,  повторення  композиційно  важливих  частин  (фрагментів,  образів,  стилістичних  прийомів  тощо),  де  обидві  теми  набувають  особливої  ускладненості  та  контрастності,  почергово:
	Загорнуте  у  сутінки  обличчя,
	мандрівки  серед  пожовтілих  гір…
	(Такі  осінні,  суто  романтичні
	рядки  собі  лягають  на  папір).
	Подекуди  листочки,  наче  ноти.
	По  них  і  награвав  вітерець…
	(Нечистий  шепче:
	—  Кинь  пусте  молоти,
	Зелений  змій  виля  хвостом,  як  пес).
	Вплітаються  назовсім  у  волосся
	липкого  павутиння  ниточки…
	(Та  голова  наполовину  боса,
	а  як  далеко  ще  оті  вінки).
	І  клоунів  розмови  безтолкові
	приглушує  мелодія  дощів,
	(Рудий  регоче,  білий  хмурить  брови
	усе  життя  у  кожного  в  душі)    (В  Кожелянко).
Характеризуючи  цей  тип  композиції,  деякі  дослідники  зауважують,  що  суть  її  "в  тотожності  синтаксичної  структури,  репліки  чи  контррепліки  двох  співрозмовників  або  в  певній  закономірності  перегуку  двох  хорів"'.  Приклад  амебейної  композиції  знаходимо  у  творі  німецького  романтика  Людвіга  Улянда:
	Чи  бачив  ти  замок  високий,
	Замок  над  широм  морським?
	Тихо  пливуть  оболоки
	Рожеві  і  золоті  над  ним.
	В  води  дзеркальні,  сумирні
	Хотів  би  схилитись  він
	І  в  хмари  піднятись  вечірні
	В  їх  осяйний  рубін.
	Бачив  я  замок  високий,
	Замок  над  миром  морським.
	Слався  туман  глибокий
	І  місяць  стояв  над  ним.
	(Переклад  Михайла  Ореста)
Амебейна  композиція  найбільше  поширена  в  тенцонах  і  пасторалях  трубадурів.
Принцип  композиції  амебейного  вірша  полягає  у  паралельному  розвитку  двох  мотивів;  має  різні  форми.  Подеколи  другий  рядок  такого  вірша  у  дещо  зміненому  вигляді  повторює  мовлене  у  першому:
	Серед  поля  попід  небом  жито  жала.
	Жито  жала  попід  небом  серед  поля.
	Вітер  віяв,  сонце  гріло,  дожинала.
	Дожинала,  сонце  гріло,  вітер  віяв    (О.  Олесь).
Амебейна  композиція  була  започаткована  в  Елладі,  зосібна  під  час  діалогічного  виконання  пісень.  Такі  тенденції  спостерігаються  і  в  українському  фольклорі  (“А  ми  просо  сіяли…”).
	А  ми  просо  сіяли,  сіяли,
	Ой  дід-ладо,  сіяли,  сіяли.
	–  А  ми  просо  витопчем,  витопчем.
	Ой  дід-ладо,  витопчем,  витопчем.
	–  А  чим  же  вам  витоптать,  витоптать,
	Ой  дід-ладо,  витоптать,  витоптать?
	–  А  ми  коней  випустим,  випустим,
	Ой  дід-ладо,  випустим,  випустим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795327
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2018
автор: Теоретик