Троянда ніжна цвіла, буяла,
Вона любила, вона кохала,
У неі з серця лилися вірші,
Для неі сонце світило інше.
Для неі інші всміхались зорі,
Вона кохала його, до болю.
А він любисток, високий, статний,
Мріяв навіки з нею побратись.
Вона для нього, була святою,
Щодня троянду поів росою,
Троянда квітла і посміхалась,
З любистком ніжно вони кохались.
Вони співали, про роси пісню,
Для них було це кохання пізнє,
Вогнем світилось іхнє кохання,
В житті троянди воно останнє.
Вся від кохання вона тремтіла,
Віддать любистку любов хотіла,
Віддать любов свою, всю, до останку,
П"яніть від щастя з милим до ранку.
Та,-не судилось, тендітну квітку,
Зірвали руки людські, на втіху,
Зірвали квітку, і пелюстками,
Воду прикрасили для себе в ванні.
З любистку рвали зелені віти,
Щоб ванну пахощами заполонити,
Злились востаннє пахощі в ванній
Любові іхньоі подих останній.
. . .
І буде нова весна на світі,
І будуть нові троянди квітнуть,
Буде любисток біля троянди,
Лише не буде,між них кохання.
Даруйте люди коханим вірші,
Нехай не буде розлуки більше,
Даруйте вірші, даруйте ласку,
Лиш не вбивайте любов! Будь ласка!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795278
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.06.2018
автор: Амадей