Серце плаче, в тузі б’ється, як вірно чекає,
Коли спомин ятрить душу, що в вогні палає.
Розпікає тіло згадка про любов та втіху,
Як кохалися з миленьким, час летів без ліку.
Обіймалися любенько в солодкім цілунку
І не було більш на світі жаднішого трунку.
Тіло з тілом розмовляло мовчки почуттями,
Гомоніла лиш діброва в парі з солов’ями.
Груди дихання спирало від захвату радо,
Не тумань мене, тривого, не діймай, досадо.
Усміхнеться іще доля, заживем щасливо,
Прихилюся знов до нього ніжно, не зрадливо.
11.06.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795250
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.06.2018
автор: Валентина Ланевич