Квітка в полі, з вітром шепотіла,
Якби знав, чого я так хотіла,
Ввись піднятись, відчути свободу,
Та не втратити чарівну вроду.
Бог не дав, нам хоча б маленькі крила,
Щоб злетіти, як пташка сизокрила,
Обійнятись з хмарами в неба сині,
На жаль, тут, я зростаю при долині.
Як старію, вже й діточок маю,
Їх у світ, незнаний відпускаю,
А вони ж, тішаться, що це воля,
На чужИні не знати, яка доля.
Не журись, то ж стиха вітер співав,
Адже я, з ними теж туди літав,
Все гаразд, такі ж красуні, як і ти,
Відпускають, діточок у світи.
Мовчить квітка. То неначе роса,
Покотилася схована сльоза,
Надій вогник,геть у очах погас,
Ось і діти, теж покидають нас.
12.08.2017р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795225
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.06.2018
автор: Ніна Незламна