синтетичними грозами сповнені нині об’єми_
на околицях розуму, там, де ховається лють_
чорні вОрони свіже клюють, замикаються схеми,
ті, хто клявся безсмертям довіку ям виритих ждуть_
теореми крихкі розсипаються чи не від крику_
звіролікі жерці напідпитку рвуть небо в шматтЯ_
у мерців на очах видно срібло крізь легку туніку,
і протяте повітря тривким відчуттям забуття_
синтетичними грозами / вогким кадильним дурманом,
світанковим туманом, що в полі ховає хрести_
на околицях розуму душі січуть ятаганом,
і підпалюють вздовж всохлих рік вщент прогнивші мости...
де ті крила й хвости_ де те чисте, намолене світло_
захлинається вітром поживу вчуваючи степ_
хмиз дендритів хрустить, лип медових хитаються мітли,
йде жагу втамувати отрутою темних вертеп...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792694
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.05.2018
автор: Ки Ба 1