обридлі рими падають на дно,
скрипучі жорна труть себе даремно,
тріщать без спину слів отруйні зерна_
пускає корінь в камінь срібне зло…
вовчиця, що вилизує щеня_
евтерпа виє в сутінь світанкову_
суха, цупка корона будякова
їй скроні рве щоночі і щодня…
прародичі її – раби з галер,
що рушили за світлом на край світу,
та не знайшли, - набрали пустоцвіту,
не да́рма ж плавали… плекай__ його__ тепер…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792396
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 20.05.2018
автор: Ки Ба 1