Зацвіла старенька грушка, пташка тьох і тьох.
Кожна гілка, як маївка, а над нею - Бог.
Понад садом пропливає хмарка звіддаля…
Наймиліші й найрідніші – грушка, мама й я.
Прилетіла жвава бджілка, весело жужжить.
Причаїлася й міркую: де ж вона летить?
Йду тихенько подивитись, а за мною кіт;
Я малесенька Галинка пізнаю весь світ.
Пролетіло безліч весен, день за днем – роки;
В трави падали солодкі груші-медунки.
Підросло дівча з роками, сад родив та цвів…
Загубилося дитинство у потоці днів.
Доня з вирієм пташиним полетіла вдаль,
Їй ночами снилась хата й мамина печаль.
Як верталася додому, крила літака
Повертали в край, де грушка, гори і ріка…
Мати, наче цвіт весняний, в коси заплела,
Де була старенька грушка, виросла мала.
В’ється стежка споришами, поспіхом біжу,
За собою в сад батьківський внученьку веду.
Розкажи мені, бабусю, що це за квітки?
Ось лягай в траву, Іринко, і дивись сюди:
Це – ромашки! Ось, кульбабка, м'ята, лобода;
Де росте маленька грушка, була там стара.
А над нею, бачиш, хмарки, мов овечий пух;
Онде, біла і кошлата одягла кожух.
Глянь, хуткіше! - Божі птахи, звати ластівки.
Тут це місце є казкове, все угледіш ти.
Світ такий, як біла грушка, а над нею – Бог!
Все минає в цьому світі, тільки не любов!
Україна – найдорожча, за усі світи!
Ти сюди, мала Іринко, часто приходи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791767
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.05.2018
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА