Я тримаюсь востаннє, тільки не обірвись.
Сто раз падала в прірву, жодного ввись.
Хто ганьбив і не вірив навіщось прийшов?
Де ж все те, що шукав? Не знайшов!?
Як спіткнусь і впаду, знову всі посміються,
Пальцем вкажуть в лице, по кутках розбіжуться !
І повільно завмруть, споглядаючи тихо.
Потиратимуть руки, бажатимуть лиха.
А підіймусь з десятого... З сотого разу
Вмить повернуться ті, хто сміявся щоразу.
Кинуть погляд лукавий, без краплі спокути.
Так наначе все добре. Ніби так має бути..
Хай би грюкали в двері... Не можна впускати.
Годі падати й плакати...Треба літати!
Хто сміявся, казав, що вже зовсім дурна.
Той шукав, не знайшов. Я знайшла.
12.05.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791704
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2018
автор: Анна Януш