Під калиною дівчина тугу виливає
Та сльозами, що так ллються, жалю добавляє.
Ой, ти доля, моя доля, чому ти така є?
Чому іншим даєш щастя, а мене минаєш?
А мені даруєш смуток, розлуку й чекання,
Стала в вечір під калину, простою до рання.
Виглядатиму милого із битого шляху,
Чи обійме, як зустріне, як мене побачить?
Чи на грудях його дужих забуду тривоги?
Обіймає з роси холод босі мої ноги.
Обіймає мене вітер, місячик моргає,
Соловейко в темнім гаї любо все співає.
Виспівує, витьохкує, аж серденько мліє,
А за хмаркою у небі зоря дальня мріє.
Світить зіронька, цілує заплакані очі,
Утікають за туманом одинокі ночі.
14.05.18
світлина автора: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791699
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2018
автор: Валентина Ланевич