Все ще немає музики, все ще не…
Їй, що третину життя прожила очима, спустошене
небо, з якого пролився місяць і вихлюпнувся через край,
за змістом і сенсом ясніше за слово із гирла висрібленого пера,
бо що то – читати, а як те слово звучить?
Цить.
Натрусить луски дощової з отари хмар, —
лушпинчасто-волохатих химер безногих,—
травень, й мовчить у бузок. Вона
каже руками: «Я бачу усе і наскрізь, бо дивлюся очима бога,
бо ми одне одному – поводир, проповідник та провідник;
умовне і безумовне, прихисток і перехрестя…»
Пальці снують у повітрі: «Дякую, боже, що й досі в мені не зник!»
… І бог проростає у музику,
музика — у словник
жестів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791641
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2018
автор: Єлена Дорофієвська