Дивлюсь, як гілочку вербову
Буран, терзаючи, несе.
Так і мене життя трясе,
Немов на міцність випробовує.
Душа від кривди не захищена.
І все болючіші тички.
Здається, ще удар – і тріщини
Розійдуться в усі боки.
Та я добру не стану ворогом.
Упасти? – Так.
Зігнутись? – Ні.
Хоч купу скла, але – прозорого
Життя залишить по мені.
…А що ж то буде з тою гілкою?
У неї кредо теж своє?
Не деревом – але ж сопілкою
Пожити ще надія є?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791463
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2018
автор: Ніна Багата