Впусти мене колись, в свої сади зелені,
Туди, де ще ніхто ніколи не бував.
Де справжня ти! Де щирі почуття й відверті,
А плоть оголена така, як Бог нам дав!
Хвилину зачекай, чи в грудях щось здригнеться,
Вдихни з цілунком в мене, пристрасне життя,
Хай моє серденько з твоїм у такт лиш б`ється,
Сама ж в обіймах засинай немов дитя.
Вдихни з повітрям чистим…В душу щоб вчепився!
Став твоїм сенсом…Нервом…Кров`ю в жилах став!
Був завжди поряд десь, у снах не загубився,
Й за ніч розбещену, себе на страту дав!
Вустами щастя подаруй, на мить одну лиш,
Аби коханню в серці заздрили й боги…
І присягни мені, що більше не залишиш,
Що будеш поряд всі відведені роки!
Я задихаючись в обіймах, посміхнуся,
Нехай від пристрасті під ранок хоч помру,
Та гордим Феніксом у небо все ж зірвуся
І прокричу над білим світом: Я люблю!
Блаженно й гаряче мені в твоїх долонях,
Ти врятувати мене все ж таки змогла,
Цілую знов волосся на русявих скронях,
Шепочу й дякую за те, що вберегла.
До смерті вдячний я твоїм садам зеленим,
В яких плоди кохання стиглі скуштував,
Хоча пізнав Адам смак жінки в світі першим,
Але ніжніше, ніж він Єву, я кохав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791187
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2018
автор: Ярослав Ланьо