У місті Тайюань правління династії Цзінь
чоловік з Уліна риболовлею здобував собі на прожиток.
Він плив по річці в човні
і не думав про те наскільки віддалився від свого селища.
І раптом виник перед ним ліс
квітучих персикових дерев,
що обступили берега на кількасот кроків.
Й інших дерев не було там, -
тільки запашні трави, свіжі й прекрасні,
та опалі пелюстки, розсипані по ним.
Рибалка був дуже вражений тим що побачив
і пустив свій човен далі,
вирішивши дістатися до галявини цього дивного саду.
Сад закінчився біля джерельця що впадало у річку,
а відразу за ним височіла гора.
В горі ж тій був маленький вхід до печери,
з якого неначебто вибивалися промені світла.
І рибалка залишив човен і проник в цю печеру
спочатку таку вузьку,
що ледь пройти людині.
Але ось він зробив кілька десятків кроків,
і погляду його відкрилися яскраві простори -
земля рівнини, широко розкинулася,
і хати високі, поставлені в порядку.
Там були чудові поля і красиві озера, і тути, і бамбук,
і багато ще чого,
Межи і стежки перетинали одна іншу,
півні і собаки перегукувалися між собою.
Чоловіки і жінки, що проходили повз і працювали в полі,
були так одягнені, що здалися рибалці чужинцями.
І люди похилого віку з їх пожовклою від часу сивиною,
і діти з зав'язаними пучками волосся були спокійні,
й сповнені якоїсь природність веселості.
Побачивши рибалку, ці люди дуже йому здивувалися
і запитали звідки і як він з'явився.
Він на все це їм відповів.
І тоді вони запросили його до хати,
принесли вина, зарізали курку, приготували частування.
Коли ж по селу пройшов слух про цю людину,
народ став приходити, щоб поговорити з ним.
Вони говорили: «Діди наші в старовину бігли
від жорстокостей циньскої пори,
з дружинами і дітьми, з земляками своїми прийшли
в цей відрізаний від світу край
і більше вже звідси не виходили.
Так і розлучилися з усіма тими, хто живе поза цих місць ».
Вони запитали, що за час на світі тепер.
Не знали вони зовсім нічого ні про Хань
і, вже звичайно, ні про Бей і ні про Цзін'у.
Й рибалка одне зa одним, розповів їм все те, що знав сам,
і вони зітхали і засмучувалися.
І всі вони без винятку, радо запрошували його в гості до себе в хати
і підносили йому вино і їжу.
Пробувши там кілька днів він став прощатися.
Мешканці цього села сказали йому:
«Тільки не варто говорити про нас нікому».
Він пішов від них і знову поплив в човні,
тримаючись дороги, якою прибув,
і всюди-всюди робив позначки.
А повернувшись назад в Улін,
він прийшов до голови повіту і розповів про все, як було.
Голова тут-таки відрядив людей, щоб поїхали разом з рибалкою
і пошукали б зроблені ним позначки,
але рибалка заблукав і дорогу ту більше знайти не зміг.
Відомий Лю Цзи-цзи, що жив тоді в Нан'яні
і прославився як вчений високих правил,
дізнавшись про все зрадів, й став навіть готуватися в дорогу,
але так і не встиг –
незабаром захворів і помер.
А потім і зовсім не було таких, хто «питав би про брід»!
*
Ось що було при Іні:
він порушив порядок неба,
І тоді люди чудові,
покидали світ неспокійний.
Ци з сивими товаришами,
на Шаншані в горі сховались
Люди цієї повідки
теж з насиджених місць пішли.
І сліди їх колишні
не знайшлися, як канули в воду,
І стежки їх мандрівок
назавжди заросли бур’яном...
Кожен ближнього кличе,
щоб у поле з ранку робити,
а схиляється сонце,
й те для них відпочинку познак.
Там бамбуки і тути
їх рясною тінню дарують,
там гороху і просу
дозрівати призначений строк.
Шовкопряди весною
їм приносять нитки предовгі,
а з врожаєм осіннім
не збирає податків ніхто.
На затихлі дорогах
не побачити подорожніх з далеку.
Собак гавкіт лунає -
півні співом відказують їм.
Форму жертовної чаші
зберігають вони старовинну,
і на людях одежі
далекі від кроїв нових.
Їх веселії діти
виспівують пісні вільно,
та і старці сивочолі
безтурботно гуляють скрізь.
Зацвітають рослини -
люди знають - з теплом весняним.
Облітають дерева -
з осіннім вітром – відомо всім.
Хоч вони й не вивчають
тих наук, що рахують години,
все ж в порядку минають
всі чотири року пори.
Якщо лад і єднання,
як нехитра в житті є радість,
то для чого тоді потрібна
вчена мудрість якась іще?
Диво рідкісне теє
п'ять століть як сховане було,
але в ранок один прекрасний
для очей він відкрився знов.
Чистоту або погань
не однакові живлять ріки,
світ відкрився, та знову
повертається він в недосяжність...
Я спитати б хотів отож бо
перебендь що блукають світом -
Що вони розуміють
за межею суєт і порохні?
Я хотів би негайно ж
полинуть за легким вітром, -
з ним піднятися б над хмари,
з ним шукав би близьких мені!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790668
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.05.2018
автор: Тао Юань Мін