Персикове джерело



У  місті  Тайюань  правління  династії  Цзінь
чоловік  з  Уліна  риболовлею  здобував  собі  на  прожиток.
Він  плив  по  річці  в  човні
і  не  думав  про  те  наскільки  віддалився  від  свого  селища.
І  раптом  виник  перед  ним  ліс
квітучих  персикових  дерев,
що  обступили  берега  на  кількасот  кроків.
Й  інших  дерев  не  було  там,  -
тільки  запашні  трави,  свіжі  й  прекрасні,
та  опалі  пелюстки,  розсипані  по  ним.
Рибалка  був  дуже  вражений  тим  що  побачив
і  пустив  свій  човен  далі,
вирішивши  дістатися  до  галявини  цього  дивного  саду.
Сад  закінчився  біля  джерельця  що  впадало  у  річку,
а  відразу  за  ним  височіла  гора.
В  горі  ж  тій  був  маленький  вхід  до  печери,
з  якого  неначебто  вибивалися  промені  світла.
І  рибалка  залишив  човен  і  проник  в  цю  печеру
спочатку  таку  вузьку,
що  ледь  пройти  людині.
Але  ось  він  зробив  кілька  десятків  кроків,
і  погляду  його  відкрилися  яскраві  простори  -
земля  рівнини,  широко  розкинулася,
і  хати  високі,  поставлені  в  порядку.
Там  були  чудові  поля  і  красиві  озера,  і  тути,  і  бамбук,  
і  багато  ще  чого,
Межи  і  стежки  перетинали  одна  іншу,
півні  і  собаки  перегукувалися  між  собою.
Чоловіки  і  жінки,  що  проходили  повз  і  працювали  в  полі,
були  так  одягнені,  що  здалися  рибалці  чужинцями.
І  люди  похилого  віку  з  їх  пожовклою  від  часу  сивиною,
і  діти  з  зав'язаними  пучками  волосся  були  спокійні,  
й  сповнені  якоїсь  природність  веселості.
Побачивши  рибалку,  ці  люди  дуже  йому  здивувалися
і  запитали  звідки  і  як  він  з'явився.
Він  на  все  це  їм  відповів.
І  тоді  вони  запросили  його  до  хати,
принесли  вина,  зарізали  курку,  приготували  частування.
Коли  ж  по  селу  пройшов  слух  про  цю  людину,
народ  став  приходити,  щоб  поговорити  з  ним.
Вони  говорили:  «Діди  наші  в  старовину  бігли  
від  жорстокостей  циньскої  пори,
з  дружинами  і  дітьми,  з  земляками  своїми  прийшли  
в  цей  відрізаний  від  світу  край
і  більше  вже  звідси  не  виходили.
Так  і  розлучилися  з  усіма  тими,  хто  живе  поза  цих  місць  ».
Вони  запитали,  що  за  час  на  світі  тепер.
Не  знали  вони  зовсім  нічого  ні  про  Хань
і,  вже  звичайно,  ні  про  Бей  і  ні  про  Цзін'у.
Й  рибалка  одне  зa  одним,  розповів  їм  все  те,  що  знав  сам,
і  вони  зітхали  і  засмучувалися.
І  всі  вони  без  винятку,  радо  запрошували  його  в  гості  до  себе  в  хати  
і  підносили  йому  вино  і  їжу.
Пробувши  там  кілька  днів  він  став  прощатися.
Мешканці  цього  села  сказали  йому:
«Тільки  не  варто  говорити  про  нас  нікому».
Він  пішов  від  них  і  знову  поплив  в  човні,
тримаючись  дороги,  якою  прибув,
і  всюди-всюди  робив  позначки.
А  повернувшись  назад  в  Улін,
він  прийшов  до  голови  повіту  і  розповів  про  все,  як  було.
Голова  тут-таки  відрядив  людей,  щоб  поїхали  разом  з  рибалкою
і  пошукали  б  зроблені  ним  позначки,
але  рибалка  заблукав  і  дорогу  ту  більше  знайти  не  зміг.
Відомий  Лю  Цзи-цзи,  що  жив  тоді  в  Нан'яні
і  прославився  як  вчений  високих  правил,
дізнавшись  про  все  зрадів,  й  став  навіть  готуватися  в  дорогу,
але  так  і  не  встиг  –
незабаром  захворів  і  помер.
А  потім  і  зовсім  не  було  таких,  хто  «питав  би  про  брід»!
*
Ось  що  було  при  Іні:
він  порушив  порядок  неба,
І  тоді  люди  чудові,
покидали  світ  неспокійний.
Ци  з    сивими  товаришами,
на  Шаншані  в  горі  сховались
Люди  цієї  повідки
теж  з  насиджених  місць  пішли.
І  сліди  їх  колишні
не  знайшлися,  як  канули  в  воду,
І  стежки  їх  мандрівок
назавжди  заросли  бур’яном...
Кожен  ближнього  кличе,
щоб  у  поле  з  ранку  робити,
а  схиляється  сонце,
й  те  для  них  відпочинку  познак.
Там  бамбуки  і  тути
їх  рясною  тінню  дарують,
там  гороху  і  просу
дозрівати  призначений  строк.
Шовкопряди  весною
їм  приносять  нитки  предовгі,
а  з  врожаєм  осіннім
не  збирає  податків  ніхто.
На  затихлі  дорогах
не  побачити  подорожніх  з  далеку.
Собак  гавкіт  лунає  -
півні  співом  відказують  їм.
Форму  жертовної  чаші
зберігають  вони  старовинну,
і  на  людях  одежі
далекі  від  кроїв  нових.
Їх  веселії  діти
виспівують  пісні  вільно,
та  і  старці  сивочолі
безтурботно  гуляють  скрізь.
Зацвітають  рослини  -
люди  знають  -  з  теплом  весняним.
Облітають  дерева  -
з  осіннім  вітром  –  відомо  всім.
Хоч  вони  й  не  вивчають
тих  наук,  що  рахують  години,
все  ж  в  порядку  минають  
всі  чотири  року  пори.
Якщо  лад  і  єднання,
як  нехитра  в  житті  є  радість,
то  для  чого  тоді  потрібна
вчена  мудрість  якась  іще?
Диво  рідкісне  теє
п'ять  століть  як  сховане  було,
але  в  ранок  один  прекрасний
для  очей  він  відкрився  знов.
Чистоту  або  погань
не  однакові  живлять  ріки,
світ  відкрився,  та  знову
повертається  він  в  недосяжність...
Я  спитати  б  хотів  отож  бо
перебендь  що  блукають  світом  -
Що  вони  розуміють
за  межею  суєт  і  порохні?
Я  хотів  би  негайно  ж
полинуть  за  легким  вітром,  -
з  ним  піднятися  б  над  хмари,
з  ним  шукав  би  близьких  мені!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790668
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.05.2018
автор: Тао Юань Мін