Не питай мене, весно, чом сумую ночами,
Чом зітхаю так гірко, коли зійде зоря,
Коли місяць у повні, а я? Я, до нестями,
Серцем щиро кохаю, а, як вечір, одна.
За вікном соловейко вверх витягує ноту,
Паруватись в природі вже настала пора.
Віддавала б з любов’ю всю жіночу турботу
Та на грудях цілунком малювала би два.
Ти б лежав головою на тремтячих колінах,
Позабувши на мить ту, що іде ще війна.
Хоч душа, сивиною, вся в не згоєних ранах,
Підібрала би теплі я для неї слова.
29.04.18
світлина автора: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789613
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.04.2018
автор: Валентина Ланевич