І знову я в селі своєму
Й зустріну друзів, а тебе...
Хіба, що погляд по твоєму
Подвір"ю певно поведе.
Чи ти буваєш, я не знаю,
Бо ти далеко від села.
А хоч була б, я не впізнаю,
Давненько ти пішла одна.
Та я хотів би ще зустрітись
І побалакати з тобов,
Бо ми розбіглися, як діти,
Хоч була в нас колись любов.
Он, бачу йдуть сивенькі люди
І впізнаю їх, - це мої,
Колишні друзі. А усюди
Шумлять весняні ручаї.
І знову тут, на перестанку,
Ми зупиняємось на мить.
Можливо бесіди до ранку
Вели б, та час чомусь біжить.
Уже і дехто йде до хати,
А дехто слухає мене.
Видно щось хоче запитати
І розказати як живе.
Ох, роки, роки, - ви, як море,
Скільки життям ви нас вели.
Була і радість, спів і горе, -
Ми з вами все пережили.
- = - = -
Пахнуть в селі вечори й теплі ночі,
Шумлять на полях хлібів колоски,
А зірки із неба, мов очі дівочі,
Глядять і моргають на нас з висоти.
Приліг на стіжок я, що є біля хати,
З пахучим, як квіти, сіном сухим.
Як хочеться жити, радіти, співати
І бути щасливим на старість таким.
Лежу, а кровинки мої все сприймають
Й складають у серце і в душу мою.
Я знаю і вірю, - усі так кохають
Нашу Україну і її красу.
Вона, наче казка, як рай весь у цвіті,
Такої краси немає ніде.
Вона найдорожча, любима на світі. -
Так скаже в нас кожний, хто в неї живе.
Тому, дорогенькі, любім Україну
Й навчаймо потомків кохати її,
Щоб в душах і всерцях носили єдину
І жили щасливо на своїй землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788551
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.04.2018
автор: Дашавський поет