Звернуло сонце стежкою на осінь,
Холодні роси берегом лягли.
Заплутались тумани мамі в коси,
Та їх красу змінити не змогли.
Вона, як завжди, квітонька весняна,
Дарма, що жовтий лист вкриває шлях,
Осінній день нудьгою їй не стане, -
Добром зійде в натруджених руках.
В душі палкій не відцвіте ніколи
Вишневий сад у білому вбранні.
Дівчина юна на порозі школи
На фото усміхається мені.
На мить той рідний погляд стисне груди,
Покличе неповторна далина.
Туди життя повернення не буде,
Де ронить цвіт сімнадцята весна.
Злітає в небо пісня журавлина,
Крізь пальці, мов пісок, збігає час.
На крилах долі я до мами лину,
І хай вона не розлучає нас.
Два рідних серця в тихій благодаті
З надією чекатимуть весни.
А мамині літа - птахи крилаті,
Хай не спішать до вирію вони.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788471
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2018
автор: Світлана Вітер