* * *
Ні, це не я, це небо плаче,
Дрібненьким дощиком моросить.
І на щоці сльозинка наче,
Тихо впаде і землю зросить.
І разом з небом я сумую,
Що десь було і не збулося.
О те бажання. Намалюю,
Як щедро нива заколосить.
Серед хлібів волошки сині
І маків колір пурпуровий.
Й струмок, загублений в долині.
Усе віддати я готовий,
Щоб в те минуле повернутись,
Що пахло хлібом й теплим літом.
О, як не просто все забути,
Що доля дала пережити.
18.05.2005 (Михайло Чир)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787015
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.04.2018
автор: Михайло Чир