Вже скільки літ живу на світі
І скільки всього відбулось,
Та весни пам"ятаю в цвіті
Не тільки свої, а й когось.
Можливо через те, що знаю
Болі не тільки я свої,
Але також і відчуваю
Душею й серцем і чужі.
Так виховала мене мати
Й таким старався життям йти.
Людей і друзів поважати
І дружбу завжди берегти.
Бо якщо друг твій не подвійний,
То він не схибить у житті.
Завжди буде вірний й надійний,
Й стане опорою тобі.
А є такий, що наче шило,
Вертиться й ласкає тебе.
Зникне в біді, як булька з мила,
Що навіть демон не знайде.
Тому і кажуть з давен люди-
Друг пізнається у біді,
Бо як щасливий ти усюди,
То повно друзів є тоді.
Я не стараюсь когось вчити,
Але живем ми в світлий час.
Тому пора нам в дружбі жити,
Щоб була згода поміж нас.
Тоді й Вкраїна сколихнеться
І зашумить в піснях розмай.
Й ніякий ворог не попреться
На наші землі і наш край.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786989
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.04.2018
автор: Дашавський поет