Наближається
невпинно, неухильно
на старенькому возику часу
Той День,
який тримає меч,
націлений вістрям своім
прямо в Серце, -
меч Розлуки.
Ще трохи,
і простромить він
Серце ніжне моє -
легко й сталево-незворушно.
Я плакатиму від нестерпного болю
і благатиму порятунку, але
глухий візник ,
не почує нічого,
трохи сіпнувшись,
посуне помалу далі
разом із Тим Днем ,
тягнучи за собою і тіло моє,
прив*язане до возика
ниткою часу-
ледь живе,
зболене, безсиле
Все далі...
У Безвість...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784903
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.03.2018
автор: Мирослава Жар