Я так любив до Тебе мамо пригортатись,
І доторкатися любимої щоки,
Аби в обіймах ніжних, мирно засинати,
З цією впевненістю сина - поряд Ти.
В дні негараздів знати, Ти десь тут зі мною,
Коли, у нежить, спрага й хочеться води,
Коли лиш слово тихе мамине, від болю
Врятує душу вмить і заспокоїть сни.
Я так любив, колись, у будні перед святом,
Робити ніжний крем для тістечок Твоїх,
Кривенькі зірочки чи квіточки для пасок,
І так радіти, вкотре, чуючи Твій сміх.
Усе в минулому, в тумані днів осінніх,
Той колисковий, ніжний, материнський спів,
Що залишився в серці неймовірно рідним,
Й звучить донині в казці моїх теплих снів...
Всесильні мами наші, Господа творіння,
Що Вам проблеми, праця, біль і метушня?
Ви людства пишна крона, цвіт його й коріння,
Без Вас в гріхах давно загинула б Земля!
Без Вас би музика по світу не звучала,
Та і кому б писали ми свої вірші?
Бажаю кожній з Вас, щоб зірочка упала,
З небес на серце і засяяла в душі!
Хай Ваші донечки пізнають материнство,
Хай в ріднім слові МАТИ, щастя лиш живе,
Бо поки мами є – є юність і дитинство
І рід людський ще скоро, вірю, не помре!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784196
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2018
автор: Ярослав Ланьо