Он, в саду стоїть стежина
Й світить вогник у вікні.
В ній жила одна дівчина,
Що сподобалась мені.
Прилетіла, наче пташка,
У село з других країв.
Їй звикати буде важко,
Жит вдома кожний хтів.
Але йшов, де направляли,
Бо такі часи були.
Хочеш, чи не хочеш - йди.
Й так з Батурина у Довге
Поселилася вона.
Й тут напевно буде довге
Їй, учителя, життя.
Вона скромна і вродлива
І красуня на селі.
І на вигляд така мила,
Ще й співа, як солов"ї.
Кожний з хлопців мріяв мати
За дружиньоньку її.
А чи вмів би по кохати
Ту дівчину у селі?
Бо вона не балакучить,
Та в запасі слова є.
Якщо хтось їй надокучить,
Тут же здачу і дає.
Присів я з нею на лавці
Й почав бесіду вести.
Запросив її на танці
І ми вдвох у клуб пішли.
Танцювали цілий вечір
Й для балачок тем було.
То напевно з-за малечі
Нас на бесіди вело.
Бо ми вдвох на одній ниві,
Тільки різні посівні.
В неї твори будуть в силі,
В моїх мускули міцні.
Й так негадано, неждано
Зав"язалася любов.
Де-хто думав, що зарано
Для життя я був готов.
Та, як видно не на слові,
Поєднались ми на вік.
І живемо у любові
П"ятдесятий уже рік.
А пишу про це для того,
Хто вагається в житті,
Вибрати собі такого,
Хто подобався тобі.
І як буде любов щира,
Не фальшива, а жива,
Тоді й жінка буде мила,
Та й завжди буде твоя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783762
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.03.2018
автор: Дашавський поет