Просила жінка, досить холодити,
Вкотре зверталась, до сніжної зими,
Нехай весна, змогла би розсудити,
Хай навіяла б…. думками благими,
Щоб закінчилась, ця жорстока війна.
Мов перемир`я…та де ж воно? Біда,
Стукає знову, до рідної хати,
Стомлена мати.. Біля вікна, бліда,
Передчуття, тому не може спати,
Коли ж відступить, ота страшна чума?
Несуть хлопчину, кажуть стріляв снайпер,
Їй би поглянуть, ворогам у вічі,
І де він взявся, схожий, немов Гітлер,
Шкода синочка, нині пішов у вічність,
Тож рідну неньку і землю захищав.
Свята весняні, хтось їм, все ж радіє,
Чомусь забувши, що там, ще стріляють,
Не одна мати, про дитятко мріє,
Зморені думи, то ж весь час плачуть,
І все ж надію, у душах тримають.
Настане час і окріпне країна,
Спиниться ворог,, розквітне вся земля,
Знов залунає, пісня солов`їна
Заколосяться, хлібами всі поля,
Світлий день прийде, настане мир, воля.
09.03.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782296
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2018
автор: Ніна Незламна