Життя прожити – не поле перейти,
Хоч, може, і те поле неосяжне.
А суть лиш в тім, щоб в нім себе знайти,
А решта все, не так воно і важно.
Ти з’явишся на світ відкрито, нетаємно,
Щоби у ньому свою стежину віднайти.
Щоби життя відпущене прожити недаремно
І потім стати з вічністю на ти.
А в проміжку отім знайди себе самого,
Серед мільйон сердець знайди свою любов
І та, що ти зустрів, це послана від Бога,
Щоб ніжність і кохання у серці ти знайшов.
Через багато літ, коли настане осінь,
Та сядуть діти та онуки за столом
І ти згадаєш все, коли вони попросять,
Про спільне те життя, яке воно було.
Бо ти правдиво жив, ніколи не лукавив,
Можливо все за цей короткий вік,
Угору піднеси ти очі ці ласкаві
І усміхнись до тих, чию любов зберіг.
13.02.2002р.
(с.Думичі Михайло Чир)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781800
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.03.2018
автор: Михайло Чир