Мені страшно: тобі не байдуже моє
Існування на світі.
Ти говориш, щоб їв,
Одягався тепліше.
Просто дзвонив,
Говорив, де я є.
Мені б обігріти тебе.
Вибач, не говорив.
Я сам не знав,
Що казати і як.
Небо дає нам знак!
Небо дає нам знак,
Що все відбудеться саме так,
Як і було написано
В книзі Життя.
Тільки ти і я...
Тільки ти і я.
Дякую тобі, моя мала,
Що ми досі разом.
І я не пишу прощальні слова,
Які би були чужими:
Головне, що не нам
Помирати молодими.
Ми житимем, скільки прописано.
Плече до плеча,
Рука об руку.
Забувай про розлуку,
Допоки триває весна.
Я любитиму,
Я чекатиму,
Що ти скажеш на ці слова?!
Я простягнув тобі руку...
11.03.2018
© Богдан Кухта
#Вірші_в_КУТочку
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781611
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.03.2018
автор: Kukhta Bohdan