[b]:[/b]
як птах у якого відібРАНО
здатність літати
як дерево у якого забрали ґрунт
почуваюсь
без слова
[b]:[/b]
поезія – найважчий вид спорту
спробуйте дістатись фіНІШУ ще до стАрту
коли не можеш відірвати пОгляду
від бе33вучного почутого
або підняти барви над поЛОТнОм
чи відокремити музику від нот
а стРИБнути з жердиною пера ви:ще своєї гоЛОВИ
яка невід’ємна від тулуба
принаймні до зустрічі з кАТОм
або ви – колобок
але тоді вас футБолиТИмуть
а на кожне запитання відпоВІДАТИмуть
уДаром з ноги
вона – наче всі види сПорту в оДНОму –
твої парапарнаські ігри
а ще
поезія – бойове мистецтво
миру
[b]
:три піґулки світлофоріну:
:спосіб застосування:[/b]
червону – приймайте щоб зупинятися
і оглядатися по бОКАм
жовту – для уважності
та терпеливого очі:кування
зелену – щоб йти вперед
на той берег
дороги для всіх
(…для вас?)
шукайте свої стежки-струм:очки
[b] :ліфтофон:[/b]
якби телефон був оДНОчасно
ще й ліфтом
ви б каталися поверхами
чийогось голосу
ДОбРЕ що СЛОВО
може бути чим-завгодно
і навіть одночасно тим-та-іншим
тож: вперед
катайтеся
від підвалу серця до даху голови
[b]:[/b]
якби ніхто не придумував правила
хіба б хтось умудрився порушувати
те чого нема:є
тим хто дотРимується не правил а
чеснот і неписаного кодексу честі (забутої)
відповідати за все
на страшному суді совісті
тих в кого її немає просто не існуватиме
[b]:[/b]
пуСтеля розширює межі
і ось уже на узбережжі
пустелі обійми ведмежі
і вежі ростуть із піску
вже сухо у горлі і в грудях
земля – скам’яніле враз груддя
і мертвих ілюзій погруддя
взялось наздогнати Ріку
..
та суджено нам на віку
серця рятувать від безводдя
[b]:напис на корі дерева:[/b]
не вирубуйте нас
за що ви так ненавидите себе?
[b]:[/b]
першим зруБаним деревом
було те що росло
посеред Саду
останнім…
останнє не буде кому зрубати
[b]:[/b]
соки:ра рубає в ритмі серця
таке ВРАЖЕння що людство
страшЕнно змерЗЛО
тому так безпощадно ліси вирубують
не тим душі грієте
якщо вони є у вас
[b]:[/b]
те що ми їли їстиме нас
згадаймо скільки всього ми
знищили
випили
вбили
а найГІРше собі заподіяли
навіть не гілку на якій сидимо
а весь ліс
спилюємо
[b]:схід весни:[/b]
кожен мм землі
відірваний від серця
болить
глухим
на прокльони і молитви
болем
іноді очі страху
заСТЕЛЯють собою світ
заплющують світло
і ти боїшся
що й ця весна впаде
від всеВИдющої кулі
сліпого сна:й:пера…
у воді розталих снігів
розЧИНиться кров
рани землі зарубцюються кvitaми
і кожну пелюстку
приКРИВАтиме чиєсь серце
у нас їх вистачить?
[b]:[/b]
в цьому світі ніде не сховатись
в ніде теж ЗНАЙдуть
і світ у всіх на виду
але тільки зрима частина
1% зі 1ОО%
[b]:[/b]
все що торКається серця
і ніби пРОНИзує його на:скрізь
болючим світ:лом
неСТЕРпно далеко
за межами досяжності
може тому я все БІЛЬше
втягую в себе світ
перестворючи його
коли ж відчую тебе
ніби кислинку серед надмірної
солод:кості
[b]:[/b]
людство не самознищилось ще
тільки тому
що в світі є пекло
і вигадане чистилище
чи то авгієві стайні для залізних (і не) коней
якби бог був золотою рибкою
чи джином (з тоніком чи без)
і роздавав би кожному рай
згідно зі спис:ком
ми би
дуже ШВИдко себе виРОДИЛИ
[b]:[/b]
природа у гамі:в:ній сорочці
ЦиВІЛІзації
не ПОТРЕ(т)БУЄ
НЕВІДкладної допомоги
вона неОБХІДна нам
[b]:[/b]
збиРАЮ пилок печалі
вам діСТАНЕться менше
ра:дійте
в сотах смутку
до:співають жнива слів
заради радости
[b]888-ме березня[/b]
приший кобилі хвіст
чи крила
пегас не клюне ані раз
восьме-ме-ме-ме бе-бе-бе-березня кажете
кожен день належить жінці
[i]08:ІІІ:18
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781164
Рубрика: Верлібр
дата надходження 09.03.2018
автор: Олександр Букатюк