Як хочете вам заплачу,
Як скажете, ні, то заплачу.
У мене проблеми такі,
Таку вже я маю і вдачу.
У когось проблеми одні,
У когось вони уже інші,
Хтось мріє писати пісні,
Я мрію писати лиш вірші.
Я друзів втрачав і не раз,
Бувало втрачав і надію,
Та, щоб не спіткало би нас,
Ми всі невиправдано мрієм.
Бо жити без мрій – не життя,
І бути без неї не можна.
Приходить пора каяття
І знає про це з нас кожний.
Що в цьому житті ти вже встиг,
Що зміг на престол ти покласти.
Як очі піднесеш до тих,
Хто так не діждавсь твої ласки.
Живімо, поки ми ще тут,
У цьому реальному світі.
Бо там нам уже не дадуть,
Нічого такого зробити.
Стараймось зробити добро,
Всім тим, хто на нього чекає,
І мріймо, смертям всім на зло,
Про вічність, що іскрою в серці сіяє.
Я мрію, то значить живу,
Така вже проста теорема.
Побачити б все наяву,
Що все, що пройшло, недаремно.
Хай діти нас не осудять,
Що їм залишаємо в спадок.
Я вірю, що краще їм буде,
В них добра залишиться згадка.
Онуки колись підростуть,
І діти вже встануть на ноги...
Так добре, коли тебе ждуть,
Як встанеш на рідні пороги.
Вклонімося ненці своїй,
Вклонімся старенькій хатині.
Хай збудуться всі з наших мрій,
На нашій святій Україні.
11.03.2002р.
(м. Рава-Руська Михайло Чир)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780742
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.03.2018
автор: Михайло Чир