В кутку яру серед днини
Явір мовив до калини:
--Чарівнице моя мила,
Жить без тебе вже несила,
Віддам серце незрадливе--
Й проживемо вік щасливо,
Завжди разом й до останку
Зустрічатимемо ранки.
Явір ніжно обіймає
Стан калини, віттям має,
Ладен їй життя віддати,
Просить парою лиш стати.
Усміхнулася калина:
--Яка з мене вже дружина?
(Зарум’янились їй щоки.
Оглянулась на всі боки
Й оком кинула на пліт):
Хоч мені немало літ,
Рук моїх мені не стане
Дотягнутись твого стану,
Бо красуня я низенька.
Хоч любов в моїм серденьку,
Як дістати твого чуба,
Коли зрадиш мені, любий?
Жарти кидали окіл
Бравий явір — древній кіл.
І старенька вже калина,
Хоч в душі іще дівчина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780289
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 04.03.2018
автор: Valentyna_S