Олександр Букатюк, незважаючи на досконале володіння ямбом, хореєм і майстерність римувати, заглибився у верлібри. Манеру його письма можна порівняти з генною інженерією: поет у живому вірші розчленовує якесь одне, ніби випадкове, слово, виокремлює з нього нове і обдаровує його самостійним життям. Таким чином видобуваючи, наче рудокоп із руди, інше, коштовне, інколи дуже важливе смислове значення/навантаження вірша, він міняє його вектор і досягає дива: маємо вірш у вірші, такий собі поетичний «кіндер-сюрприз». Це дійство нагадує також пологи, коли з тіла жінки на світ з’являється дитина – нова людина з іншим характером, іншим резусом, іншою долею,.. – бо те одне, виокремлене, слово рівноцінне материнському тексту, але лаконічніше, ще й із задатками дитини-індиго, бо спроможне телепатично викликати різноманітні і багатогранні асоціації у вашій уяві, завдяки чому ще й дозволити вам відчути себе співавтором вірша.
Я щаслива, що в нашій літературі з’являється така «худОРЛЯва» креативна молодь із своїм голосом і своїм розумінням творчості. Щасти нам усім на таких дітей!
Раїса ХАРИТОНОВА
http://litgazeta.com.ua/poetry/bilshe-nizh-virshi/
[b]***[/b]
я вивернув світ на:ви:воріт –
тіровиван тівс
і вістря знань солодко запекло в грудях:
слова ще не було
і ти маєш честь його вимовити
завжди вперше
[b]***[/b]
витесую зі слів –
вікна і двері
столярую як Ви
привиди вишень зрубаних
щоночи туди приходіт
де ми з Вами
про все на світі
мовчьили…
вікна і двері
плачут за вами
щозливи
а я ньи бо вже м віріс до стели
чуєте діду
я про вас вірш написав
так зроду більше й ніхто
не називав мене своїм народом
[b]МОВА В КРЕДИТ[/b]
ми – діти у:я:ви
вічні неВИмовлята
нам ця мова ви:дана в кредит
не для мар:нот:ратства
пеню примножує борги
кожНЕ СЛОво треба повернути
я все сплачу за вас мовчанням
але допоможіть мені/собі
окрасномовнюймо тишу
[b]БІЛЬ:ШЕ[/b]
ніч робить вікно
дз;ер:калом зорових від:лунь
вже бачу більше
ніж дозволяє зір
чую більше
ніж хоче слух
кажу значно більше
ніж коли би говорив
[b]ЯК:ЩО[/b]
якщо я – шах:ова фіг:ура
у ваших рук:ах
то ви будете ходити мною
куди я напишу
[b]***[/b]
сорока:град:у:сні думки
ч:хати хотіли на град:у:сни:к
піґулки від температури
та інше ітеде
їм би пропУСТити мене
через м’ясорубКУ ПОезії
заради чергового вір:ша
[b]ВИЩА МАТЕМАТИКА[/b]
се вам не шТИРи плюс штири
а вища математика поезії
верліброалгебра віршегеометрія
число Пі
поміж рядків
[b]ВІДМОВА ПІД ПОСАДИ ПРИВАТНОГО ПРОРОКА[/b]
я б щось вам напророчив
але все вже з:дій:снилось
і я не хочу працювати при:ват:ним пророком
це ж невдячна справа
бо всі пророцтва то застереження
щоб не сталося найгіршого
а ви (ті що дума:є:те ніби я не до вас)
сприйняли одкровення про те що не дай боже
ніби заповідь обов’язкову для ви:конання
[b]ЧОРНІ ДІРИ СВІТЛА[/b]
[i]щоб освітити в тобі цю мить
всевишній мусив щось спалити[/i]
[i] Микола Біденко[b][/b][/i]
коли в собі спалюєш сміття
допікають внутрішні опіки
злазить шкіра душі
але стає тобі ви:дно в середині себе
слова – чорні діри світла
витягують з вас зайве
затягують вас в себе
[b]ВИ:ХОР[/b]
що мені цей вітрисько
коли в:нутрі:шній вихор
не дає розслабитись
навіть під час нібито сну
ви – хор в моїй голові
сядьте тихо і читайте дАлІ
бо таки буде
[b]В ДОРОЗІ ЗАЛІЗНІЙ[/b]
якби цей потяг знав
яка у 6-му вагоні
пишеться поезія
став би космічним лайн:еро:м
або зав’язав би себе у морський вуз:ол
за:лежить від того
з чиєї ми поезії
всевишнього чи всенижнього
[b]ПРИЙДЕ:ТЬСЯ[/b]
простір пропливає повз
бачу через вікно
скло якого з піску часу
і простір тікає з-перед (з-під) очей
і час перероблений на недодзеркало
прийдеться за все брати;сь самому
[b]***[/b]
крила в середину ви:росли
ніби вмуровані в тіло
ось чому мені в мені так тісно
ось чому небо моє – дорога
бути поет:ом це вже аномалія
гріх бути трішечки смертним богом
[b]МОЇ ЗАПОВІДІ[/b]
бути художником якого
пише з на:тури власне полотно
бути скрипалем
з якого скрипка видобуває музику
поетом бути
якого висловлює невимовність
[b]ВІДОБРАЖЕННЯ В МЕНІ[/b]
кожНА Джоконда пише свого да вінчі
на полотні пам’яті людства
поезія пише біденка
як найкращого бігуна
на олімпійських іграх творчости
ви:пиймо болюче безсмертя
за кеЛИХ миті сп’яніння
слово – вино з жил роз5-ого нами
одного з нас
рим не римує зем:лю
яка накивала 5-та-ми
з п:лю:щем над прірВОЮ
повітря верлібрує
з легень в легені
я в само:му собі ві;добра:жуюсь
[b]ПЕРЕПРИСЛІВ’Я[/b]
біль:шість не живе
і меншоСТІ Не дає
сам не га
і другому не да
більшість вічно щось ліліпутає
а меншості цей світ замалий за розміром
зате один худОРЛЯвий з меншості
важить більше ніж всЯ БІЛЬшість разом узята
[b]ЖІНЦІ, ЯКА ВИЙШЛА ЗАМІЖ ЗА ПОЕТА[/b]
у Києві є сиротинець длЯ Книг
у ньоМУ ЖиВЕ Жінка
яка свої крила віддає іншим
аби літали
їй же достатньо одногО ПЕРА і спогадів
щоб злетіти в печальНЕ НЕбо слова
це Вона віддала мені кілька книг-сиріт
із серця В СЕрце
одні я передав на всиновлення кільком об:рани:м
другі всиновив сам хоч навіть не покликаний
бо йду не чекаючи особ:лив:ого зап:рошення
бо майбутнє не терпить запізнення
ми з:уст:рін:емо:сь тепер
і я розповів цьому г:ордо:му майбутньому
цю віршежитт:єву історію
[b]МИ КОЛА[/b]
безусто кличу: батьку
а кола на воді:
ми тут – усюди
бо бути там то бути
у всіх місцях де треба
ОДНО:ЧАС:Н2О
[b]БІЛЬШЕ НІЖ…[/b]
слова – лиш корки
відкорковуйте поезію
яка більше ніж поезія
вино в цих пляшках
саМЕ СОбі істина
воно – листи кожному з я
пийте цю мову
з букетоМ АРОматів мовчання що
звукоспоріднене з щойНО ВИМовною тишею
це більше аніж слова
більше ніж просТО Мова
в абетці якої й не:ви:дим:і літери є
[b]***[/b]
час вальсує
снів сім’я сіє
вірші народ;жуються недоношеними
без кесаревоГО РОзтинУ СЕрця
[b]***[/b]
моє особиСТЕ Життя
зукраїнилось до ручки
дверної
грудка моєї землі
не знає кордонів і митних контролів
плането моя чого ж тобі
чорнозе(и)мній так не по собі в мені
у ворога піД НОгами ГОРИш
а в моїх руках стаєш глиною
тому я знову щось
ліплю двопало устами
[b]О ПІВ БЕЗ ТЕБЕ[/b]
година в години питає:
котрий я
та відповідає: о пів без неї
не циферблатний
не пісочний
сонячний
я
тік-такаю і тік-нікаю
Б:УК:раїнською
[b]***[/b]
при:світ:іть тем:р:явою
кажу без слів а ВИ Не чуєте
нічого не видно в цьому штучному світлі
не латайте чорні діри
у одній на всіх Гам:і:в:ній Сорочці
не стійте осторонь
пишіть зі мною цей вірш
[b]***[/b]
час – недоношене дитя вічности
горе вам радісні
бо хто не знав бо:лю
не в:і:дає щастя
як:ого нема-
є
[b]***[/b]
ви:воджу на чисту воду
плями полум`я
читаю поміж плес:
не знаєш броду не лізь у-
б`є / і санскрит сонця
сухим з воДИ ВИй:шов
сто:я.вши біля води
рву греблі по:думки
йду за водою про:ти течії
річка рве береги обрію
і краплею точить залізобетон-
НІ Черепи міСТОПечер
[b]МОНОЛОГ НЕНАРОДЖЕНОГО[/b]
скільки ще століть
но;ситим;еш мене Мамо
в своїм лоні
я вже давно навчився говорити
і ходжу вже віки
лабіРИНТАми твого серця
я – одна з крапок над Ї
в твоєму імені
і в нареченні солов’Їв
які докаркались до ручки
може ти мене бережеш від світу
але він і звідСИ Мене дістає
з-під твого серця
Мамо дозволь мені народитись
хоч перед смЕРТЮ
аби всі знали що я таки в тебе
є
[b]***[/b]
народ:жені ні плачуть НІ Сміються
природ:же:на з:дат:ніс;ть – кричати
а вже потім – за:ходи:ти.ся
плачем і сміхом но-
гами і нарешті – словом
щоб повертаючись згодом
в новонародженість –
все більше хотіти мовчати
на те ж і немовлята щоб не вимовляти
[b]ДОЛЯ ЗУБА[/b]
1.
я – вирва:ний ким:ось зуб
який бо:лить сам по собі
бо вже ніч:ий
позащелепний
мене проміняли на золотий
ось я в мишачій норі
давно с:писаний на сміттє:звали:ще світу
тут мені й місце
так мені й треба
бо гляньте що я натворив
на попередньо-наступних сто:рінках
книги без початку й кінця
2.
Вам нікоЛИ НЕ вир:вати мій корінь
хоч мене давно депортували з раю усмішки
я залишу його вам
аби боліло одній на всіх голові
бо пам’ять жиВЕ ЛИ:Ш КОЛИ болить
бо вона – високовольтна лінія голосу
зуби мудрості цураються мене зуба безуму
бо вСІ РОзуми поїли
я ж голодом ситий
ви замінили мене й моїх братів
зубним протезом
так можна пхати до рота
все що завгодно
так можна НЕ БОяТИся кар:і:є:су
але я завжДИ ВАм болітиму і не дам вам забути
про всі ви:биті зуби
поки всевишній стоматолог не запломбує
всі наші чорні діри
[b]ВЕЛИКЕ змалЇння[/b]
комашина на пів крапки
бігла полем по корону
Ярослав Ясінський
стаю щодень дріб:ніш;им
ось вже менший за кома,шину
яКА ЗАВбільшки з пів крапки Ясінського
але чим більше меншаю
тим світ стає безмежнішим
і вже мені значно ближче до неба
що вкриТЕ ТРАвою й камінням
шукайте мене в районі двокрапки над Ї
[b]***[/b]
сорокоУСТа поезіє
відпусти гріхи…
на прощу
[b]***[/b]
куди по:діти;сь серцю-біженцю
коли наглухо зачиНЕНІ всі кОРДОни
може назад
у безмежжя
[b]***[/b]
замкнув серце на де:в’ять замків
по цей бік
людство
тепер ти в моєму серці
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779828
Рубрика: Верлібр
дата надходження 02.03.2018
автор: Олександр Букатюк