Не проситиму сонця,
Смутком моїм обпеченого,
Землю ту,
По якій ти прямуєш,
Оповідками бити скорботними.
Мрій своїх не ховатиму заживо.
Тектонічні платформи свідомості
Не утримають крила гранітами –
Плити змістяться в прагненні розмаху,
Гори горя до сонця здіймаючи
І розпуки страшної хребти –
Піки складок – це "Я" проти "ТИ".
В небо синє думки відпущу –
Вимагають ілюзії простору.
Грозові оминаючи скупчення,
Надреальності сповнені величчю,
Крила спрагло шукатимуть сторону,
Де любов верховенством наділена,
Де прощення – це плата за зцілення,
Де з шматочків розбитого мармуру, –
Храм чуттів вже укотре розорено, –
Викладатимуть мрії мозаїку
Візерунками пульсів обірваних.
Зможе серце в зображенні світлому, –
В ньому місця немає для відчаю, –
Відблиск цінностей вічних знайти.
Не супроти!
"Я" – з часточок "ТИ".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775409
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2018
автор: Серафима Пант