Запитаю в Неба, чом воно безкрає
І чому вражає синь його й блакить…
Запитаю в Сонця, чом лиш вдень палає
І теплом і світлом тіло пломенить…
Місяця спитаю, чом по небу ходить
І міняє завжди вигляд свій у снах…
Чом навколо нього, зорі хороводять
У спіраль сплітають свій Чумацький Шлях…
Запитаю Вітра, як живе на волі,
Скільки вже побачив на землі чудес…
Чи принесе звістку він про рідних долі,
Чи завжди доносить мрії до небес.
Запитаю Річку, чом синії води,
Чому тихоплинна, то рве береги…
Чом вона так любить вербу біля броду,
Чи з - під льоду бачить білії сніги
Запитаю в Птаха, чи зможу літати…
Мабуть, лиш думками… або тільки в снах.
В них з тобою можу навіть розмовляти
І гублюсь, мов в лісі, я в своїх літах.
Запитаю в Серця, чом так ніжно любить,
А Душа чом сяє і вдень, і вночі…
Знаю… бо коханий у снах приголубить…
Палахкотить вогник на нічній свічі…
Як же цих одвічних запитань багато…
Відповідь на кожне мрію відшукать.
А допоки буду тішитися святом,
Що « Життям» придумав хтось його назвать.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773557
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2018
автор: Любов Таборовець