1 частина.
Сьогодні в нас не свято -
Хоронять у селі солдата.
І збіглося усе село.
Ця звістка облетіла кожну хату.
Проводжають в останню путь козака,
Несуть вінки і стелять квіти,
Бо убив Каїн свого брата,
Усі сумні, і плачуть навіть діти.
Стоїть мати біля труни.
Гірко плаче і мліє, пада до землі,
А поруч солдат, брат молодший,
І батько теж стоїть військовий.
Не вберіг синочка, не успів.
Ворожа куля зупинила серце.
За свій народ боровся, як умів,
І шов у бій і не боровся смерті.
Командиром, кажуть. був, сержантом.
Командував він взводом третій рік.
Був ранений він під Донецьком
Та на Херсонщині в бою поліг.
Він не пішов з мечем в чужу країну,
Свою захищав він Батьківщину,
Та вже упав у вічний сон,
У рідну землю він пішов.
2 частина.
Душа ж його пішла до Бога,
Що скаже бог йому в цю мить,
Яка цю душу жде дорога?
Чи зможе Він гріхи простить.
Надія є, поки жива людина,
А після смерті пізно вже,
Потрібно лиш одна хвилина
Сказати: "Господи, прости мене!"
А часом так буває,
Що хвилини і не вистачає.
І не встиг сказати слово це,
В своєму розумі і в серці.
Останній шлях - до Бога.
То ж зупиніться, люди всі!
Просніться, схаменіться!
І до Ісуса наверніться.
Поки надія є, віру шукайте
І свої душі вже спасайте,
Моліться за Вкраїну - неньку,
За нашу матінку рідненьку.
Бо гине у гріхах вона,
В крові невинній потопає.
Правди в світі вже нема.
Й брат брата убиває.
Ставайте на коліна, люди,
Схиліть голови повсюди,
В пості в молитві каяття
До Бога всі зверніться.
20.05 2016 року.́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771658
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2018
автор: Марія Романюк.