Біжать роки,неначе коні.
Промчала й молодість моя.
Уже й в синів біленькі скроні...
Невже й життя моє пройшло?
Вісімдесят вже на порозі,
Тай їхній третій теж добрів.
А ще недавно я був в змозі
Перестрибнути навіть хлів.
Тепер присів я тай думаю,
Яке коротке те життя.
Неначе вчора,пам"ятаю,-
Росло собі мале дитя.
Пробігло все так непомітно:
Навчання,праця,мов в кіно...
Оглянувся,-а я дід літній,
Й пенсіонер уже давно.
Але я радий за прожиті
Усі,усі свої роки.
Тому й слізьми очі налиті,
Бо всі щасливими були...
Стоїть хатина серед саду,
Діти дорослі,внуки є.
Важке залишилось позаду,
Нове життя землею йде.
Дивлюсь -й правнуків ціла зграйка:
Дівчатка й хлопчики мої.
І це для мене,наче байка...
Я віх кохаю від душі.
І хоч життя ніби й коротке,
І непомітно вже пройшло,
Але воно й тепер солодке,
Бо все у злагоді було.
То не ганьбімо свої долі
Й не нарікаймо на життя,
Бо ми діждалися і волі
Й прожили не малі літа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769580
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.01.2018
автор: Дашавський поет