Як добре в самоті собі пливти
Зимовими вершками серед вулиць,
Де залишки недавні суєти
Вечірні тихі сутінки ковтнули.
Десь блимає багрянцем у вікні
Теплом людським злеліяний різдвяник,
І хрумкотить ще зовсім свіжий сніг,
Як о́приски крихкої порцеляни
Під пресом монотонної ходи –
Такої неквапливої, легкої.
Ув інею весільному сади
Застигли у смиренні й супокої.
І щось тобі від серця відлягло –
Прогіркле, метушливе, перепріле…
Натомість, оксамитове тепло
Наповнило по вінця душу й тіло.
Над стріхами здіймаються дими,
І ти, забувши про звичайну втому,
Втішаєшся красотами зими,
Знайомий шлях відмірюєш додому
Приємним хрустом кроків по снігу
І серця коливаннями чіткими,
Затоптуєш морозяну пергу,
Мазки думок обрамлюєш у рими.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767889
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2017
автор: Наталя Данилюк