Село мене навчило всього,
В селі такого не було…
Я поклянуся перед Богом,
Хіба б не знало в нас село…
Косити вмів, ходив за плугом,
Копав город, корову пас.
Коли матуся у недузі,
Доїв корову і не раз.
Товк на Різдво кутю у ступі,
Збирав на полі колоски.
Сушив щорік квітки із липи,
Колов пеньки, згрібав тріски.
Посуду мив, навчивсь варити,
Батькам перечити не смів,
Не міг щось проти говорити,
Що наварив, то те і їв.
А вони зранку і до ночі,
Горбатіли було в полях.
Боліло тіло їх, а очі,
Здавались теж у мозолях.
Як приїжджали хлопці з міста,
Нас називали – селюки.
Їх мова нам була не чиста,
Від них ми знали матюки.
Зате тепер пишаюсь, друзі,
Що із села, що я селюк.
Зроблю усе я без ілюзій,
Що попаде мені до рук.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767397
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2017
автор: СЕЛЮК