ПРО САЛО

                             Було  колись  у  селах  ферми  скрізь  біліли.
                             Наші  люди    своє,  українське,  сало  їли:
                             розовеньке,  куцохвосте,  бігало  тут  сало.  
                             Нині  ферми  розвалені,  їх  майже  не  стало.
                             Росте  тепер  держкоритне  хамовите  сало.
                             Дорвалося  до  корита  -  всього  йому  мало.  
                             Подивишся  на  таке  –  не  живіт,  а  бочка!  
                             Тіло  жиром  заросло,  аж  тріщить  сорочка...
                             А  було  струнке,  привітне  без  цього  корита.
                             Зараз  –  лиса  голова,  ще  й  морда  не  брита.
                             А  ми,  славні  українці,  ціну  салу  знаємо,
                             що  ростили,  доглядали  –  те  тепер  і  маємо.
                                                                                                         01.04.2015                                                                                    

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765732
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.12.2017
автор: Веселенька Дачниця