Коли кожна з них закривала двері твоєї квартири,
ти всоте думав: "цій бракує наївності, іншій - віри"
Коли кожна з них поверталась - "забувала якісь дрібниці",
Ти вже не пам'ятав їхні голоси, дотики, тим паче, лиця.
Як кожна помічала на сорочці неодмінну чужу помаду,
Всоте чув істеричне: "Якого біса ти мені зрадив?"
Ти викидав кожну з них, як старі шкільні зошити,
Як листи їхні зіжмакані, пошарпану куртку зношену.
Палив постіль, що пахла їхньою дешевою шкірою.
Тихо повторював: "У любов лиш невігласи вірують",
Ти так впевнено галасив, що любов - це ознака вірусу,
А віднині щоночі молишся, щоб її серце для тебе билося.
Бо квартира стрічає брудом брехні і звичною сирістю,
Ти надієшся щовечора, щоб вона тобі хоч наснилася,
Щоб розривала і зцілювала стилетом чи стилосом,
Проросла в серці тугою і болем смертельним виросла.
Березень 2016
Олена Швиднюк. Магнолієва Поезія.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764225
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2017
автор: Олена Швиднюк. Магнолієва поезія.