По твоєму
скуйовдженому тілі
холоне кров,
а із пошарпаних уст
стигне пар.
Я дзвоню тобі о 2:79
знову й знов,
та в слухавку чути
постійно
крехтіння кальмар.
Без поняття
куди діватись
в цю втомлену ніч,
я розгублений завжди
і впадаю у витоки диму.
Подзвони хоч раз,
чи то
зустрінемось віч-на-віч.
Я забув,
який має аромат
твоє тіло,
що притаманне
запашному милу.
А за вікном
опустилася знову
злегка хвора
туманність,
а ліхтарі
у підвішеному стані
світять не так.
Я примара у твоїх очах?
Я триклята завзятість?
Ти постійно жбурляла
у мене багно,
після чого легені
сміються й хриплять!
І ти знаєш? Годі!
Я не буду більше дзвонити!
Не надсилатиму подарунків
у красивих обгортках!
Я буду просто мовчати
та за тобою слідкувати
і тебе боронити!
Та чорт забирай!
Ти досі ходиш
у моїх подарованих
куртках!
Я не можу, це складно!
Знову "Н-на" пляшка від віскі.
Затягнута сигарета
та на фото
спогляда разок.
Я заряджаю
палець
й промовляю
"А хай йому грець! Дійсно!"
"Це ж все мені наснилось"
4
3
2
1
І я натискаю на курок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763945
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.12.2017
автор: Arthur Savchuk