[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=FDrodrvRKSc&t=5s[/youtube]
Я більше болі більш не хочу
Не можу витерпіти й цю
Ти всі про нас слова пророчі
Міняла егом на грошву
Я сліз собі не дозволяю
Чоловіки не плачуть, знай
Ти не обрала мого Раю
А я хотів наш спільний Рай
Ми стільки би могли пройти
Дві половини поодинці
Одне без одного слабкі
А ти чекаєш свого принца…
На принцип йдеш, хоча не варте
Нічого в супроти кохання
Стосунків як потухне ватра
Ще тлітимуть підступно рани
Міняй погане на хороше
Не бий зі спин у душі рідних
Бо, як Зима, то припорошить
Сліди коханих, що безслідно…
І не вернеш ні того ливню
Що нас кропив святим дощем
І стільки, як це є не дивно
Існуючих нам спільних тем
Не повернеш за скельцями грози
І нас удвох близьких настільки
Здавалось, що лиш вдвох в житті
Для нас всі ріки будуть мілко
Не слухай впевнених порад
Послухай серце і вирішуй
Що важливіше: лютий град
Чи ніжна і кохана тиша…
Душа в сльозах, а очі терпнуть
Не варта, ні! Лиха й підступна!...
Ти товстошкіра ще і в светрі
А в мене так холонуть ступні…
Не вистачає… Біль ця люта
Не відпускає і тримає
В твоїм житті мої салюти
Ти так натхненно відкидаєш
Я буду жити ще думками
Про нас тоді настільки ніжних
Про біль, що я знімав вустами
Про те, що ще було би ліпше
Тепер немає, ти є вільна
В своєму світі ти свята
Ти, що не ставши моїм тилом,
Спалила у душі жнива
Та поки пам’ять буде жити
Я ще хворітиму тобою
Ти та, що смів боготворити
Хоча мене вважала грою
Тримай своє й не відпускай
Свого в житті настільки мало
Приймай кохання справжній Рай
І згадуй нас, як ми кохали…
Не нищи те, що вічним стало
Не йди супроти Долі ти
Бо ті, хто з Долею зіграли
В дарунок мали дні пусті
Не плач так награно в словах
Не розкидайся почуттями
Бо ті, хто нам приходять в снах
Можливо, залишаться снами
Нам Доля радою була
Подарувати щось найкраще
Та проти мене ти списа
А я тримаю лише пращу
І ту опущу в небажанні
Тобі лихого заподіять
Ти моє те, що є Коханням
Ти моя та, про котру мрію…
Слова написані про тебе
Правдиві всі і від душі
Мені слова диктує небо
Воно нам слало наші дні
Мені тебе бракує дуже
Нікчемно все настільки так
В той час, як серце моє тужить
Своїм життя ласуєш смак
Я стільки вірив в наше свято
Що розтягнулось би в життя
Що нині почуттів цих грати
Приймаю за Олімп тепла
Мене в тобі уже немає
А ти в мені зажди гориш
Коли думки про нас вбивають
До ран кладу лише спориш
Не хочу з серця викидати
Не хочу знову в сіру масу
Повинні жити та кохати
Кохати віддано і ласо
Не хочу, більше не бажаю
Зникати десь не біля тебе
Я лиш тебе одну кохаю
І лише ти мені так треба
Я вірив в ті примарні мрії
Що твої очі дарували
Тепер залишилась надія
Що ми ще не чужими стали
Моя мала, хай буде нині
І потім по життю тобі
Важливіше за все родина
Як колись було і мені
Я сохну вітками до низу
Я тишею не марю вже
Ти мрієш про висот карнизів
А я ж бажаю лиш тебе
Вмирай, мала, за почуття
Не продавай в майбутніх днях
Все те, що гідне на життя
Твоє життя в твоїх руках…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763449
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2017
автор: Володимир Ромен