Дивлюсь і згадую свої роки,
Ті, всі далекі, що давно минули.
За ними стежки усі заросли,
Але їх серце й душа не забули.
Стає на чати мій похилий вік.
Мороз вкриває мене сивиною,
А я живу й не хилюся у бік,
Іду і далі стежкою прямою.
Живу з людьми у злагоді завжди
І розумію болі їх й тривоги,
Бо ми чекали кращої доби,
І думали досягнем перемоги.
Та купка лідерів вчепилась за кермо
І з підтишка знущалися над нами,
А ми чекали й стогнали давно
І думали, що зникне зло з вітрами.
А час ішов. Ішли й роки.
Росли й онуки, слава Богу.
І їм би жити і рости
І мати кращу нас дорогу.
Й тому повстав народ не як раби,
Як мирний люд, без зброї з прапорами.
Й очистив скрізь наші усі верхи
Й поставив тих, що будуть іти з нами.
Бо в них душа і серце молоде.
Вони зуміють край свій будувати.
І Україна наша розцвіте,
А цілий світ буде нас поважати.
Тоді і пісня в труді прозвучить
І майорітиме наш стяг навіки буде.
І кожний схоче в Україні жить,
Бо в ній щасливо заживуть всі люди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762935
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2017
автор: Дашавський поет