І чому я не можу забути
Ту давнішню, найпершу любов?
Й хоч хвилинку із нею побути,
Й постояти в садочку ще знов.
Я б і зараз поклав тобі, мила,
Своє серце й свою сивину,
Щоб ти трошечки їх притулила,
Поки я ще на світі живу.
Ти любила мене, я це знаю,
І не менше кохав тебе я.
А тепер тільки все споминаю,
Бо пройшла вже давно та пора.
То нехай хоч в думках видається,
Що ми юні і ще молоді.
І в серцях назавжди збережеться
Та любов, що була в нас тоді.
Бо вона і пошани вартує,
Й не згасає у нашій душі.
Щиро думкою теж повіншує,
Щоб ми в щасті жили на землі.
І, як бачиш, живем ми не мало,
Із любов"ю у наших серцях.
Й наше щастя в житті не згасало
І не раз навіть було в піснях.
І тому, дорога, - пам"ятаймо,
Бо то наше й лише на двоїх.
І нікому те щастя не даймо
Та й згубити його - буде гріх.
Хай живе у серцях наших вічно,
Поки ми ще живем на землі.
І носімо любов цю велично,
Й передаймо нащадкам її.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762924
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.11.2017
автор: Дашавський поет