Буває, хочеться сказати багато.
Слова нанизуються, мов разок намиста,
А потім раз – і все рветься,
Закочується у найглибші сегменти
Пам’яті,
Де навіть пошук не розрадить,
Бо орієнтирів нема.
Час починає гірчити,
Простір демонструє обладунки
Неприступності.
У такі дні волієш
Не бачити навіть снів,
А вони неодмінно приходять.
Їхні проникливі обійми –
Наче копирсання в шафі,
Де кожен елемент одягу –
Це колючий спогад.
Тоді волієш бути нагою,
Звикаючи до комфортного холоду.
https://www.youtube.com/watch?v=rOcXBNYXnYY
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762671
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.11.2017
автор: Олена Ганько