Я готова, спільнику мій, я згадаю…ось-ось…
Дивний струм бентежить мої астенічні судини!
Я відтворю саме те, що колись не збулось,
І квітка проросте з пожухлої майже стеблини.
Мимоволі ти став інструментом моїх відкриттів,
Тож в момент переходів , прошу,мене не лишай…
Вслухаюсь в думки - ти ж цього завжди хотів,
А сміливість твоя і мене виводить за край -
Так повільно згадала нарешті : мало бути інакше ,
Але я замість втрачених поспіхом крил,
Захисну збудувала фортецю ,та, бачиш,
Ти її з інтересом, як забавку милу ,відкрив.
А, здавалось, що втратила сили останні
Серце схололо, зійшли тихо запал і міць…
Та немає нам перешкод крізь простір в торканні -
З тобою пам'ять наповнить безодню зіниць
Тим , що близько було, але так і не настало,
На диво очікую я: в жадану хвилину якусь
Уламки вражень стануть магічним кристалом-
Крізь нього побачу себе, згадаю і повернусь
На путь, передбачену здавна книгою долі,
Відчую духом попереду простір наскрізь
Вдячно вдихну повітря натхнення і волі…
Як добре що ти… народився десь і колись ...
© Олена Зінченко 27.11.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762583
Рубрика: Поетична мініатюра
дата надходження 27.11.2017
автор: Zinthenko Olena