Давай, я поговорю знов з тобою.
Який сьогодні я? Чи вечір одинокий?
А може ти і скажеш що зі мною.
І поясни, чого цей світ такий жорстокий.
Скажи, чи сильно я змінився.
Такий як був. Чи яким ти мене знав?
Буває так , що час мов зупинився.
А хто був довго, зараз б й не впізнав.
Ти розкажи усе… Де був… Як там… І як без мене?
А може ти й багато вже забув.
Давай налий, ну і згадаємо усе шалене,,
бо вечір щось вже втретє позіхнув.
Знаєш що. Якийсь ти зовсім мовчазний.
Піди поглянь, ось фото на поличці.
Так точно. В Вина щось смак зовсім не такий,
невиразний. Чи то вже справа в звичці.
Я знаю все. Все що було не так.
Багато егоїзму, мало було діла,
спочатку ніби ненароком, потім аби як.
І не одна в помилках осінь пролетіла.
Ти розкажи мені іще про себе.
Так говори! Ага , я власне так б і сказав.
Я б заспівав, та це виходить краще в тебе.
Ну…до талантів шляху я щось не шукав.
Я знаю, що напевне було б значно краще.
Ти не правий. Вина була у двох.
Можливо й це, а може інше підходяще…
Образи потічок, давно уже засох.
Наш вечір, одягнувсь давно уже у ранок.
І я таки добряче охмелів.
Скажи що пам’ятатимеш усе, і цей світанок.!?
Де твій літак. Чому так скоро полетів.?
Наш діалог , що стане монологом
життя і смерті. Час що не чекав.
Цей епілог історія довершить некрологом.
І буде той, хто мало, але усе ж кохав.!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762514
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2017
автор: Вовчик Рогоза