Шматочок хліба на столі...
Черствий..., засохлий... шмат останній...
Очей криваві мозолі
Стікали хлібом тим востаннє...
Кричали очі із душі
I криком тим його з'їдали
Тіла ж, упавши до землі,
Його дістатись сил не мали
Вже тіло й тілом не назвеш -
В сухих мішечках купа костей
(Кінець Початком осягнеш,
В земнім житті побувши гостем)...
...Ще тільки в нім жеврить життя
Рідня он, поруч, смертю мовить -
Батьки, брати, його дитя,
За них до Бога прощу молить...
А надворі «орёт» москаль
Під звук «гармони»
Чувся постріл...
«...Лопата где!?!?...» , «...Какой рыскаль?!?!...»,
«...Копай давай!!!...» ,і знову розстріл...
...Зімлів від болю... Не вернувсь,
Зостався поміж тих мільйонів
Від тих смертей весь світ здригнувсь
Й тремтів свічками й плачем дзвонів...
...А що ж москаль?...Він нам чужий...
Відко́пнув тіло бездиханне,
Жбурнув на землю ХЛIБ СВЯТИЙ -
Єство його ж бо чорнотканне...
Марія Дребіт (Голодрига)
24.11.2017 Португалія
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762167
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.11.2017
автор: VIRUYU