Ой, якби ж ви знали люди,
По городі в мене всюди,
Кабанці, наче жовтенькі,
І великі і маленькі,
Наче сонце, то гарбузи,
Серед трав, ну справжні тузи.
Запрошу, нині сусіда,
Ну не хлопця, майже діда,
Тож кажу, каші наварю,
Про те, се, з ним поговорю.
Сусід був, вже на підпитку,
Витирав червону пику
Та, я ось… був у Наташки,
На сніданок, там з`їв кашки,
На обід йду до Орини,
А на вечір до Хрестини.
У очах горять іскринки,
Оце вийшов від Маринки,
На селі один лишився,
Зізнаюсь, вже й заморився,
Завтра зранку, не поспішай,
Встане сонце, чергу займай.
-А без черги, чи не можна?
-Якщо ти, часом спроможна,
Ну схилить мене до (страсті)
Пригадай, тоді в посадці,
От біда, це ж суржик знову,
Про спокусу веду мову.
Від слів вмить оторопіла,
Як та квітка зчервоніла,
-От даєш, ти діду однак,
На вагу золота, козак!
Нащо нам, завтра чекати,
Все зумію, йдем до хати!
23.11.2017р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761885
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2017
автор: Ніна Незламна