Ну, як таке мож забувати
Усі оті страшні часи,
Коли людей гнав голод з хати,
Хоч нікуди було іти.
Бо вся Зазбручна Украіна
Кипіла в голоді тоді.
Села стояли, як руїна,
Й страждали гірше, як в війні.
так спланував катюга - Сталін
Понищити наше село.
Погнав солдат з штиками з сталі,
Щоб відбирали все зерно.
Мішечки, горшки витрісали,
Усе докрихітки гребли.
Люди від голоду вмирали,
Вони вагонами везли.
А от куди ніхто не бачив, -
Чи за кордон, а чи в склади.
Бо він політику тлумачив,
Щоб виживали, як раби.
Мільйони душ забрав катюга
І у дорослих, і в дітей.
По селах йшла та страшна смуга
Вже без рахунку тих смертей.
Вмирали в хатах й на подвір"ях,
Лиш одиниці ще жили,
А діточки, опухлі в пір"ях
Діждатись мами не могли.
Вона бідненька десь на фосі
Богові душу віддала...
Напевно там, на сході досі
Ще стогне скровлена земля.
І як диявол міг тримати
На землі ката стільки літ?!
Невже і Бог не міг те знати,
Чи може кару пустив в світ?
Щоби той деспот нагулявся
І більше злочинів зробив,
Бо перед смертю сам валявся,
Пок чорту душу відпустив.
А є ще досі одиниці,
Що славлять ката на землі.
Видно їм шепче небелиці
Диявол, що сидить в душі.
Але історія все знає.
І людську пам"ять не зітруть.
Бо й мертвий теж те пам"ятає
Й Сталіна в пеклі віднайдуть.
І буде в муках там конати
І проклинати чортів рід,
І у смолі весь вік качатись,
Поки існує Божий світ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761883
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2017
автор: Дашавський поет